чотири сторони Світу Сили

Іспит

два тижні мені на все про все..

Старий хрипло засміявся:
— ти ж розумієш, що мене призначино суддею і приймальником твого екзамену?

я зітхнув. 

ну шо сказати, я не дуже тішився такими перспективами. мене вони геть не заводили і ну зовсім не мотивували.
в нашій парі — Васько і я, перший — тяжів до Старого, намагався у всьому слідувати його настановам, приймав його правила і охоче виконував його настанови, а другий, тобто — я, навпаки, «славився» бунтарством, неприйняттям і «партизанщиною», своєю якоюсь, на думку Старого — хибною і якось навіть «невідворотною». Старий нас звав Серце і Душа.
Васько був Серцем. він був справжнім Учнем Старого, волонтером і добровольцем.. не було кращого учня, напевно, у чаклуна. годі такого шукати..
Васько, колишній десантник, був сміливим, затятим, а ще захопливим страшенно. на жаль, оте вчення, попри всю Васькову старанність і самовідданість приносило йому мало користі і дуже слабо вдавалося до практичної реалізації.. він страшенно переживав, мало не до сліз часом, але, разом з тим — сильно втрапляв під особистий вплив харизми Старого. через відчуття якоїсь своєї «провини». 

Collapse )
чотири сторони Світу Сили

про котика

сидів щойно в машині - очі в одну точку, сидів десь добіса часу - лише телефоном мене й отямило
в голові - наче ватою напхано
тілом - наче п'яний, аж повело
опираючись за дахівку "шкоди" так і вийшов з гаражу - хитаючись, в ногах дрижаки

дивне ступоріння від емоційного стресу, ох дивне, таке давно мене не хапало, аж гарчу - грррррр
шось забагато воно мене звідусіль лупить в тому жовтні

жопень та й усе
вже вибачай за натуралізм

але в мене сторійко для тебе, ким би ти, Чудо, не опинилося
читай

Collapse )

раздумье

Дим незбагненних істин

Забута кальянна у вогкому, старому підвалі... Повітря, просякнуте солодким димом, душило й шкрябало горло. В густому тумані постийно спливали бліді хворобливі лиця.
- Не бачиш, що зайнято?
- Ви замовляли столик?
- Може, вже досить штурхатись?..
Сердиті погляди з-під насуплених брів, бурі кола під виблискуючими очима...
- Перепрошую, - розгублено намагаюся посміхатися. - Але нічого не бачу в цій чортовій напівтемряві.
- Можна подумати, хтось тебе кликав сюды...
Скільки їх тут - десятки, чи навіть сотні? Загублених серед смогу, що зіштовхуються між собою, дратуючи одне одного, і блукають весь час у пошуку вільних місць.
- Не можна ось так огульно судити тих, хто невиліковно хворий життям.
Бородань прискіпливо роздивлявся мене крізь напівпримружені очі, напевно ховаючи напівпосмішку в напівгустій щетині.
- А вам, перепрошую, уже вдалося одужати? - кидаю сердиту репліку.
Collapse )
раздумье

Осколки

- Мммм, мадам, вы просто обворожительны. Ваши пальчики... - сладко воркотал незнакомец, нежно покусывая высохшие морщины некогда шелковистых и нежных женских рук.
- Ой, - смущенно захихикала дама в чёрном кружевном платье, чувствуя, как приятно щекочут тонкие закрученные усы дряблую кожу, вовсе отвыкшую от неожиданной ласки.
- Бесстыжец, а вы знаете, сколько мне лет?
- Мадам, простите, но что такое этот ваш возраст? - незнакомец непонимающе пожал плечами. - Ну хотите, я вас омоложу? Вот, пожалуйста.
Щёлкнул пальцами.
- Но ведь ничего же не изменилось, - кокетливо смутилась дама, демонстрируя разочарование.
- То есть как? - искренне возмутился незнакомец. - Тогда вот, и ещё, вот, вот.
Щёлкнул пальцами. Снова. Снова.
- Вот вам сорок, а вот вам тридцать. В этом возрасте вы замечательны, полны молодости и сил, и живительных соков жизни. Не позволяйте телу себя обманывать. Ведь женщине столько лет, на сколько она сама ощущает себя.
Дама весело засмеялась, бодро вскакивая с места, будто и взаправду помолодев.
Collapse )
раздумье

Доки палає свічка

Самотній вогник витанцьвував дике танго, стікаючи воском та змушуючи видовжені тіні на стінах рухатися у такт.
- Отже, хочеш знати своє майбутнє?
Стара циганка поважно розклала карти. Великі чорні сережки заплуталися у сивому волоссі, довгі накладні нігті тихо цокотіли по затертій стільниці.
- Не знаю, на що чекав, навіщо сюди прийшов. Але помреш, як тільки згасне полум'я свічки.
- Якої свічки? - здивовано перепитав. Старечі яскраво-червоні губи повільно розтягнулися в посмішці.
- Фу...
Всього лише легкий подих - і кволе полум'я згасло, зануривши невеличку кімнату в суцільну темряву.
- Ха! Ось бачите, я живий! - вигукнув переможно і засміявся.
- Кажу, бачите? - перепитав сердито. - Дурня то - всі ваші карти.
Непомітно суцільна темрява перетворилася на суцільну тишу, потроху навіюючи суцільну депресію.
- Пішла, лишила самого... - присів, схопившись за голову. - А, може, спостерігає, як я тут мучуся? Гей, агов!
- Ну і що ти, чого кричиш?
Невдоволений голос відкрився невдоволеним оком - палаючим, наче сонце серед пустелі Всесвіту, що позбулося геть усіх планет і стало нарешті вільним.
Collapse )
раздумье

ВЕЧЕРЯ

- Пані, прошу, виходьте.
Довговолоса білявка в короткому білому кожушку обережно вилізла із блискучої чорної автівки, поправила рожеву шкіряну сумочку із золотим логотипом і зацокала шпильками до ресторану. Послужливий водій зачинив за нею двері та, дозволивши собі нарешті зняти з обличчя посмішку, вмостився на пасажирське крісло, натягнув чорну кепку на очі і задрімав.
- Певно та курка важна, - заздрісно мовив дід із брудним волоссям, притулившись спиною до холодної мокрої стіни і стискаючи обома руками стару металеву кружку.
- Заздриш їй? - поцікавився незнайомець у темних окулярах, вбраний у шкіряний плащ.
- Ну а як же? - здивувався дід. - Пані може поїсти все, що заманеться. А я маю оце збирати гроші на хліб.
- Гріх жалітися, винен сам, - холодно одказав незнайомець. - Скільки разів життя відкривало двері, але ти не хотів іти?
- Та знаю, така вже доля... - потайки посміхнувся дід, намагаючись вдати сум. - То може пан допоможе копійкою старому дурню?
- Маєш останній шанс поміняти життя. Тож не прогав, - мовив незнайомець і обережно торкнувся старого вказівним пальцем. Той раптом вигнувся, наче вдарило струмом, і, закотивши очі, поволі опустився на тротуар.
- Що з ним? - стривожено вигукнув якийсь випадковий перехожий, відштовхуючи незнайомця в бік. - Негайно викликайте швидку!..
Collapse )
раздумье

Сни

Дівчина у облягаючій чорній сукні танцювала несамовите танго серед нічної вулиці, граційно рухаючись бруківкою між великих двох ліхтарів. З похмурих хмар накрапав холодний, мов лезо гострої бритви, дощ. Перехожі, закутані в теплі куртки, стояли під розгорнутими парасолями і зі змішаним подивом й здивуванням спостерігали за танцем.
- Холодно, - нарешті мовила дівчина, впала знезсилено на каміння і розсипалася на дрібні пісчинки, мов була зроблена із напрочуд крихкого скла. Перехожі мовчки знизали плечима і посунули далі, обережно ступаючи по уламках.
- Дивно, так? - незнайома рука торкнула моє плече.
- Навпаки, якраз зовсім нічого дивного. Адже це всього лише сон, - відповів, навіть не обернувшись.
- Як знати? - поцікавився голос.
- В справжньому світі завжди прокидаєшся в тому ж місці, звідки заснув, - пояснюю. - А цю дівчину сам малюю щоночі - й сам вбиваю, аби вигнати із думок.
- Отже, ліміти вичерпано, - мовив голос. - Досить примушувати страждати сни, деміурги мають відповідати за творіння.
Незнайома долоня грубо штовхнула на землю. Я лиш зойкнув, упав і розсипався, змішуючись з подорожнім пилом...
Collapse )
раздумье

за Відьму трохи. першу мою відьму. перше з нею знайомство. для пані одної розповідь.

Ну нарешті індіянець з новою історією з свого затишного барлогу виліз!)

Оригинал взят у 0navaho0 в за Відьму трохи. першу мою відьму. перше з нею знайомство. для пані одної розповідь.

ото десь в такій порі в нас з дядьком Іваном мова за відьмів зайшла.. якраз в перших числах грудня. закурило тоді було все, пам"ятаю, геть чисто закурило. по коліна снігу, по груди місцями понадувало.
ми шось тоді горіли роботами, останній місяць зими, скоро свята, спина ся не розгинала і вже дурілося від роботи.
але приходив той суботи день, до обіда якось доклигалось  і оххххх... додому ся летіло на крилях
а вдома їсти і десь до когось збиратися, нас тоді багато було, ціла банда, плем"я апачів і команчів, бо прилазили навіть ті наші, з-за ріки, з "Заводу" (посьолкові)... збиралися або в мене, або в Василя, ну бо він квартиру знімав, то чо нє?
і ото прибіг я з роботи, накидав шо мама на стіл виставила всередину, хлепнув чаю з лимоном і, куртку накинувши - до Васька.
а сніг взяв і повалив.. лапатий такий сніг, густий-густий, аж не видкося. бігме - руку простягнеш, а долоню вже й не роздивишся. і то ше день надворі. година десь пів на четверту шойно.
а Васько вдома і не сам. у нього Чаклун сидить на кухні, чаї ганяє, смалять шось з міста Прилуки аж очі ріже, підтримують вітчизняного виробника, значить.

- здоровля, Вітьку. - Старий до мене, усміхається. на нім сорочка і джемпер, піджак широкоплечий і у смужку, штани темніші і крою войскового, модний. а на ногах Васькові шльопанці.
- і Вам не кашляти, дядьку Йване. - ми зі Старим не дуже любимось. але то таке. зара в стані миру. томагавки і ножі чаклунські в землю зариті.
а Васько щось на плиті мудрує, на картоплю смажену пахощами схоже.
дали мені стільця, я до радіатора ближче, тоді ще коптила наша котельня зимою як рідна, всюди було тепло, не жалілися.

Collapse )
раздумье

Ангел пив

Дощ вперіщив раптово, немов земля перевернулася догори дригом і ріки, моря, озера ринули вниз. Суцільна стіна води не дозволяла навіть розгледіти пальці витягнутої руки. А від потужного грому, що розірвав навпіл повітря, злякано заволали сигналізації кинутих бездушними водіями просто неба автівок.
- От оказія! - прокричав поруч незнайомець, намагаючись відкрити поламану парасольку. - Потримаєте?
Вручивши мені ту парасольку, заліз рукою за пазуху брезентового плаща і дістав звідти ще одну.
- Ну ж бо! - щосили натиснув на кнопку. Парасолька слухняно клацнула і відкрилася, заховавши нас від холодної осінньої зливи.
- Ніяк не збагну: чи то за собою всюди приношу дощ, чи злива трапляється скрізь, де бажаю з’явитися, - пожалівся незнайомець, розглядаючи мого наскрізь змоклого джемпера. - А ви, бачу, легковажно відноситесь до погоди. З таким відношенням застуди не оминути.
- Побачимо, - роздратовано процідив крізь стиснуті зуби, підстрибуючи від холоду. - Беріть уже свій зламаний зонтик, та буду бігти.
І тицьнув несправну парасольку йому до рук.
- Божечки, це ж ви мерзнете! - стурбовано вигукнув незнайомець. - Ходімте, прошу, зі мною. Треба зігрітися.
І, вхопивши мене за комір, із надлюдською силою підняв над землею і кинув у найближчу калюжу.
- Ох ти ж!.. - вихопилось у мене, доки не зрозумів, що падаю в прірву.
Collapse )
раздумье

Прогулка

Холодным осенним утром дряхлый старик ковылял по промокшей улице, уставившись под ноги и бормоча под нос непонятные фразы. Многолетняя седина взъерошилась от прерывистого дыхания ветра, а глаза - широко открытые, как будто стремящиеся вылезти из орбит, - как будто нарочно превращали его в безумца.

Шел старик не спеша, опираясь на толстую ветку. Мимо спешили люди - сердитые и невыспавшиеся, будто стремились догнать уходящую с каждой секундой жизнь.
- Тик-так, тик-так! - вдруг прокричал старик и, запрокинув голову, засмеялся.
- Развлекаемся?
Юноша в разноцветной хипстерской кепке заградил ему путь и легонько толкнул в плечо.
- К тебе обращаюсь, дед.
- И ты, значит, уже тут… - проворчал старик, заметно осунувшись.
- Ну а что? - недоуменно пожал плечами юноша. - Я тоже люблю развлечься. С кого начнем?
Юноша вытянул руки вперед, хруснул пальцами и нетерпеливо огляделся по сторонам.
- Блондинка, брюнетка, мальчик, девочка? Или, может, во-он с того?
Неподалеку громко скрипнули тормоза. Старик отвернулся и зажмурился.
Collapse )