Повадилась какая-то Шишига-недотепа...

Малевича "Черный квадрат" пусть станет солнечным кругом!

Сповідь п’яного бога
раздумье
poyeliku

Джерельна, чиста вода… Нахилився і жадібно припав до неї.
- Не зрівнятися! Не зрівнятися їй з такою, що вібрала в себе іржу та бруд, - захоплено вигукнув, не відриваючись від тоненької цівки, що витікала з рота застиглого в камені лева. Та голос мій розчинився в повітрі, не зачепивши жоднісінької душі.
Довкола була пустеля.
Ні, не голий пісок і каміння. Тут височіла трава, а квіти наче палали яскравими барвами. Невеличка галявина з джерелом загубилася серед густого лісу, що буяв пишним зеленим листям.
Але геть не працював телефон, інтернета більше не існувало, до найближчої цивілізації - чи то пак, резервації людства - не менше доби навпростець…
“Хочеш бути серед природи? Ну то давай, - спокушав мене внутрішній голос. - Подивлюсь на твою безпорадність, коли доведеться раптом шукати лікаря. Хоча, може й не шукатимеш. Питався ж колись про спосіб безболісно й швидко здати назад квиткок…”
Читать дальше...Свернуть )

Миттєвості сімейного садо-мазо, або морська хвиля у стилі рококо
раздумье
poyeliku

1.
Шпиняти шпильками…
Він читав доволі багато книг патентованих серцеїдів, котрі радили дарувати квіти, приносити каву у постіль, вражати кохану сюрпризами і вдавати з себе психолога, перепитуючи “як у тебе сьогодні справи, чи бажаєш поговорити?”
Але це все було якось нудно, банально та лицемірно. Квіти в’янули вже на наступний день, а ефект насолоди від них зникав приблизно на п’ятій секунді після фрази “ой, невже це мені?” Наче квартира заповнена вщент жінками, спраглими до букетів… Кава швидко ставала звичкою й перетворювалася на привід: “Знову ранок без кави? Ти мене розлюбив?” А перелік чужих негараздів викликав чомусь тільки посмішку, без жодної краплини розуміння чи співчуття.
- Та хіба то справжні проблеми? Хочеш, розкажу про свої?
- Ні, не треба! - лякалися співрозмовниці. - Будь-ласка, чарку текіли, лимон і сіль.
Ну звісно! Іноді геть забуваєш, що всього лише відпрацьовуєш розливайкою на чужому святі життя.
- А ось так? - затиснув шпильку між пальцями і вколов її прямо в руку біля плеча.
- Здурів? - обурено вигукнула вона, підскочивши з несподіванки.
Читать дальше...Свернуть )


Смок
раздумье
poyeliku

Марево… Тютюновий дим розповзається у повітрі чудернацькими візерунками.
- Перепрошую, у нас курити не можна.
- Та невже? То, може, зробите виключення?
- Доведеться або загасити, або піти.
Дівчинка… Дуже ще молода, тендітна. В голові лише правила, принципи і бажання працювати сумлінно за якісь копійки. Якось сумно це…
Читать дальше...Свернуть )

Спектр тьмы и пустоты
раздумье
poyeliku

Гравюра Эдварда Хоппера, "Ночные тени" (1921)

Во тьме ночной чернеющие души витают беззаботно над землей
Иссушеные ядом равнодушия, пропитанные полностью собой
Зелёной желчью подменяя чувства, эмоции софистикой затмив,
Назвали словоблудие искусством и засорили пустотой эфир...

А в пустоте ни радости, ни красок, ни солнца, ни улыбки, ни цветов…
Уныло, скучно вплоть до безобразия. Хоть умно и начитанно при том

Виновны ли чернеющие души,
Что тьма не переносит яркий свет?
Что, как бы ни мешали краски в кучу,
А белого всё не было, и нет?

И что могильным камнем давят чувства нагромождения ненужных слов?
Что в свете - жизнь, в эмоциях - искусство?
Что мир прекрасней иллюзорных снов?

Виновны ли чернеющие души,
Что чёрный цвет холодный и пустой?..
И кто, зачем их изнутри разрушил,
Заполнив эти души чернотой?
(с)

Метки: ,

Дорога
раздумье
poyeliku

- У вас немає майбутнього, - запевнив роботодавець і заглибився у папери, даючи зрозуміти, що розмову завершено.
- Але… - не здаюся я.
- Ніяких але. Ви в паспорт свій заглядали? Вам скільки років?
- До чого тут вік? - виправдовуюся.
- До того, що вкладати кошти у ваш розвиток безперспективно, бо через якийсь десяток літ підете на пенсію. Бажаю успіху в іншому місці!
Машина - майже ровесниця мене, дорослого, - їде по прямій, як стріла, дорозі повз рекламних щитів. “Пропонуємо… Запрошуємо… Спробуйте…” Скільки людей за кожною з цих реклам? Втомлених, заклопотаних… “Слухаю, чим можемо допомогти?” Ввічливо посміхається телефон, а на думці у нього одне й те ж саме: цей невдаха буде робити замовлення, чи знову (вкотре) нахабно краде мій час?
І зростаюча ненависть упереміш з роздратуванням, котрі треба майстерно ховати за штучним фасадом вимушеного добросердя. Інакше - попередження, потім звільнення. Бо нікому не треба менеджер-консультант, від якого пішов клієнт.
- Ох ти ж! - злякано вдарив по гальмам.
Читать дальше...Свернуть )

До кінцевої...
раздумье
poyeliku

- Ми усі пливемо в одному човні, - любив промовляти старий. - Як не усвідомиш цього, не виживеш.
А потім помер.
Не вижив, хоча, наче, правильно усвідомлював усі тонкощі життя.
- Чого такого старого везти в лікарню? - байдуже махнув рукою лікар швидкої і, вколовши якісь вітаміни, пішов рятувати чуже життя. Не знав той лікар ані про човен, ані про необхідність усвідомлення очевидної істини, що у світі все взаємопов'язане і впливає одне з одного.
Я мав удосталь часу про це подумати, сидячи на самоті в пустому купе та насолоджуючись захоплюючими краєвидами бескінечних далеких гір. Запрошення на похорони старого, написане від руки на весільній листівці, лежало переді мною на столі і дивувало не менше, аніж безглуздість раптової смерті людини, що завжди хизувалася відмінним здоров'ям і жодного разу не хворіла бодай на нежить.
Та брат мій, яким батько опікувався до останнього дня, завжди був дивакуватий. Людиною божою, як полюбляла казати мати. Бо вірила, що Господь наглядає за тими, хто від дитинства несповна розуму. І саме ця віра не дозволила з'їхати з глузду, коли найкращі місцеві світила від медицини повідомили їй, що молодша дитина назавжди лишиться “неповноцінною".
- Чи доглядає хто за тобою зараз? - запитав я, зателефонувавши одразу, як тільки отримав листівку. Та брат лише засміявся у відповідь і запевнив, що все буде добре і похорони старого зачекають до мого приїзду.
- А чия ідея з запрошеннями? - не здавався я. - Дурна, між іншим. Чому просто не подзвонив?
Та телефон відповів короткими гудками і всі намагання дозвонитися ще раз були марними.
Це все виглядало якось дико, дивно, безглуздо.
Читать дальше...Свернуть )


Бесті, сцена четверта. Інша.
раздумье
poyeliku

Поки цей "клятий") індіянець - примхливий брат вітерця десь собі літає, запощу останній в наявності в мене друзочок його мозаїки. Може він вигулькне звідкись і я буду самою щасливою людиною в світі. Не можу я коли довго немає поруч тих, кого, або хто приручив. Тут вже без ріжниці, як кажуть десь в його краях, звідки він родом.

Оригинал взят у 0navaho0 в Бесті, сцена четверта. "Інша"

"..вовки закохуються один раз, лише один за життя
вони паруються, лише далеко усамітнившись, то справжнє дійство, справжній театр двох акторів
Вовк знаходить затишне і повністю безпечне місце, він довго і вельми прискіпливо його шукає
і тільки за згоди Вовчиці, лише за її згоди, він веде її туди

****************************
Читать дальше...Свернуть )

Попередні мозаїчки оповіді за порядковими номерами.

А ще й за цими ж  самими тегами трохи є, кому цікаво.

1. скорена Бастієнна

2. я назвав її Бастієнна, Бесті

3. Вовчиця

4. сон Вовчиці

5. пишемо "коваль",читаємо"індіанець"

6. про Бесті і Білий вігвам трохи, натяком

7. Вождь и Шаман

9.. Бесті повертається, сцена перша

10. Бесті, сцена друга. .

11. Два сни, невеличким вкрапленням.

12.Бесті, сцена третя


Бесті, сцена третя
раздумье
poyeliku
Оригинал взят у 0navaho0 в Бесті, сцена третя
прожити без неї день.. знати, що вона десь поряд, отак би захотів - прибіг би під її вікна, свиснув-крикнув, вона би почула, і вибігла би..
а прожити цей день без неї
я не знав, що буде так важко.

******************************

Читать дальше...Свернуть )

Початок індіянської оповіді за порядковими номерами

1. скорена Бастієнна

2. я назвав її Бастієнна, Бесті

3. Вовчиця

4. сон Вовчиці

5. пишемо "коваль",читаємо"індіанець"

6. про Бесті і Білий вігвам трохи, натяком

7. Вождь и Шаман

9.. Бесті повертається, сцена перша

10. Бесті, сцена друга. .

11. Два сни, невеличким вкрапленням.


Два сни, невеличким вкрапленням
раздумье
poyeliku
Оригинал взят у 0navaho0 в Два сни, невеличким вкрапленням
в той свій індіянський період (і то я вже потім помітив, згодом, ближче до тепер) я майже перестав заглядати в дзеркала.
то відбувалося якось автоматично. от зараз, в це своє теперішнє, і до того періоду, і одразу після нього, я, як і всі нормальні здорові чоловіки, зиркав і зиркаю на своє відображення доволі часто, і не тільки у ванній кімнаті, чистячи зуби чи вмиваючись. дивлюсь у дзеркала просто щоби помилуватись собою (так, аякже), перевірити чи все в мене гаразд із зачіскою, чи комір куртки лежить добре, чи де зрадливий локон не вибився і не стирчить індіянським пером.
є ще дзеркала у коридорі, на дверях шафи-купе, в машині, у вітринах магазинів теж добряче видно.. а тоді, саме тоді, я наче свідомо уникав зазирати у дзеркала.
як навмисно, чи як за правило.
і я навіть не знаю, чи то було Моє рішення.
от що саме дивно

************************************

Читать дальше...Свернуть )

Початок індіянської оповіді за порядковими номерами

1. скорена Бастієнна

2. я назвав її Бастієнна, Бесті

3. Вовчиця

4. сон Вовчиці

5. пишемо "коваль",читаємо"індіанець"

6. про Бесті і Білий вігвам трохи, натяком

7. Вождь и Шаман

9.. Бесті повертається, сцена перша

10. Бесті, сцена друга.


Бесті. сцена друга.
раздумье
poyeliku
Оригинал взят у 0navaho0 в Бесті. сцена друга.
моє серце битись перестало, здалося, викинуло білий рушник на ринг, біле простирадло вивішало з вікна, впало на свої сердешні коліна, свої руки догори звело:
- не стріляй..
коли вона опинилась поряд

Читать дальше...Свернуть )

1. скорена Бастієнна

2. я назвав її Бастієнна, Бесті

3. Вовчиця

4. сон Вовчиці

5. пишемо "коваль",читаємо"індіанець"

6. про Бесті і Білий вігвам трохи, натяком

7. Вождь и Шаман

9.. Бесті повертається, сцена перша


?

Log in